Где вечный мрак от солнца спрятан
В глубинах матушки Земли,
Там нам с тобою трудный путь заказан
Вдали от шумной суеты.
Беспредельно разнообразие природных форм и явлений, безгранична
сила природы в созидании и разрушении. Преобразуя лик Земли,
она создала одно из замечательнейших своих творений - пещеры.
Практичность пещер была отмечена еще на заре человечества,
когда для выживания необходимо было надежное и крепкое убежище,
защищающее от хищников и стихии. Позже человечество изобрело
для себя более надежные средства защиты, люди научилось
строить крепкие и теплые дома, стали покидать пещеры. Но
весомым остается значение пещер и в наше время. До сих пор
в некоторых теплых тропических странах они используются
как дешевые и примитивные жилища. А в некоторых случаях
во время этнических войн или конфликтов природные и искусственные
полости становятся основными убежищами и пристанищами для
значительной части населения. Пещеры - это источник полезных
ископаемых, чистой питьевой воды, хранилища, бальнеологические
лечебницы, экскурсионные и научно-исследовательские объекты.
Особенно среди природных пустот в Земной коре выделяются
карстовые полости, одаренные игрой воды и камня, разнообразием
размеров и форм, красотой натечных образований. Человеку
свойственно особое восприятие красоты, для него важно общение
с красивой природой, тем более - чистой и первозданной.
Пещеры дарят людям свою красоту, активный отдых и хорошее
настроение.
Где не ступал никто доселе
Пройди и свято сохрани
Миров пещер подземные красоты,
Нерукотворные дворцы.
Но, по-разному относятся люди к пещерам. Одни посещают
их как уникальные памятники природы, наслаждаясь красотой.
Другие изучают пещеры, проводя в них научные исследования.
Третьи же идут в пещеры с корыстными целями, ломая натечные
образования, наживаясь на продаже сувениров, украшая свои
квартиры натеками, не задумываясь о том, что природа создавала
пещерные убранства тысячелетиями, что уничтоженная красота
невосполнима. Все больше становится загаженных и "разворованных"
пещер, особенно среди числа легкодоступных. Настоящим ценителям
и покорителям полостей, спелеологам, приходится вкладывать
много сил и средств, чтобы вынести мусор из пещер, оградить
красивые полости от неорганизованных посетителей, сохранить
пещеру в первозданном виде. Порой, в зависимости от того
как позволяет морфология полости, на ее вход или на проход
в отдельный уникальный по красоте зал ставится бетонная
пробка, предотвращающая всякое посещение. Так, к примеру,
поступили крымские спелеологи с самой красивой карстовой
пещерой Украины, вернее, с нижней частью п. Эмине-Баир-Хосар,
расположенной на плато Чатыр-Даг. Благодаря энтузиазму отдельных
лиц и групп спелеологов в последние десятилетия была организована
охрана самых красивых пещер, созданы условия для проведения
в них экскурсий. Только в Крыму таких великолепных пещер,
требующих защиты, насчитывается более 10 штук.
И там, на дне, под звук капели
Ты свой рассудок наслади
Великолепием земной природы,
Игрою камня и воды.
Но не только красота манит спелеологов в пещеры. Стремление
открыть новое, неизведанное, стремление пройти сложный маршрут
под землей ведет их в глубину. Далеко не каждому это под
силу. Только хорошо подготовленные физически и технически
группы способны совершать прохождение карстовых систем с
глубинами более 1000 метров. Таких полостей уже немало открыто
в мире. Многие люди отдают пещерам все свое свободное время.
Порой на прохождение крупных карстовых полостей уходят месяцы.
За это пещеры дарят спелеологам новые уникальные открытия,
которые особенно многочисленны были в 80-е годы прошлого
столетия и не прекращаются и в первые годы 21-го века. На
территории Украины открыт ряд горизонтальных полостей, входящих
в число крупнейших в мире. Но больше спелеологов-первопроходцев
привлекают глубокие полости, со сложными вертикальными колодцами
и обводненными подземными меандрами. Среди наиболее крупных
карстовые пещеры, открытые на Кавказе. В их числе пройденная
до глубины 1370 м система Снежная-Меженного, пещера им.
В.Пантюхина, глубиной 1465 м и самая глубокая в мире пещера
Воронья, в которой на рубеже 2000 и 2001 г.г. была установлена
рекордная глубина 1710 м. Две последние пещеры являются
значительным географическим открытием, в которое значительную
лепту внесли украинские спелеологи. Весомый вклад в развитие
спелеологии и освоение новых пещер осуществили харьковские
исследователи карстовых полостей. Свои наиболее значительные
открытия они совершили в 80-е годы силами Секции спелеотуризма
Харьковского государственного университета ("ССТ ХГУ").
В 90-е годы этот почин подхватил и продолжил Харьковский
спелеоклуб "Вариант", который был образован в
октябре 1986 г. на основе "ССТ ХГУ" и детско-юношеской
секции спелеотуризма при ЖЭО ?30. 23 февраля 2002 г. исполняется
20 лет со дня образования "ССТ ХГУ".
А если вдруг невольно вспомнишь,
Что старым стал и седоват -
Возьми альбом и в памяти восполни,
Где ты с друзьями побывал.
Лютневі канікули 1982 р. група спелеологів Харківського
державного університету провела в печерах Карабі-Яйли. Крим
- район теплий і сонячний, але взимку Кримські гори курортом
не назвеш. ...Другий день іде сніг. Мороз близько 20°. Виходити
з теплого будиночка нашої бази в с. Пчелиному , біля підніжжя
Карабі, не хочеться. Але ми йдемо, сподіваючись побачити
те, чого не побачиш на поверхні Землі. Прямуємо до печери
"Віола". Сніг вище коліна, першим доводиться топтати
стежку. На плато нас зустрічає міцний вітер. Іти стає важче.
А основна проблема - знайти в цій білій хурделиці хоч який
орієнтир. Через три години виснажливого переходу дістаємося
до поляни перед печерою. Швидко готуємося до спуску: надягаємо
спеціальне знаряддя. Ось вже почеплено вірьовки в 20-метровому
колодязі. Перший рушає вниз. "Прийшов" - лунає
з печери і наступний починає спуск. ...Стіни колодязя з'єднуються
над головою. "Віола" дихає теплом і вогкістю.
З дна колодязя вниз продовжується хід. По ньому потрапляємо
у залу. Вона вражає новачка розмірами і врочистістю. Просторо
розійшлися стіни і стеля, застигли по боках каскади кам'яних
"водоспадів", згори звисають сталактити, гордо
стоять серед зали велетні-сталагміти. Поступово зникає почуття
втоми. Вирішуємо дві години присвятити огляду, розходимося
по печері. Тиша, яку порушувало тільки падіння крапель,
тепер стурбована нашими розмовами. Мить за миттю швидко
спливає час. На примусі закипає чай з печерної води. Треба
повертатися. Біля виходу чатує ніч. Сніг. Спочатку не помічаєш
холоду, але скоро він дається взнаки. Тіло, розігріте ходою
вгору по вірьовці, з кожною хвилиною остигає. Дістатися
бази в таку пору практично не можливо. Щоб не обморозитися
є один вихід - рухатися, іти та іти не зупиняючись, пильнувати,
аби в темряві не впасти зі скелі. Світає. Однак нічого не
видно: щільний туман, білий сніг, очі не можуть на чомусь
зупинитися. Нарешті знайдено спуск з плато. Ось і наш будиночок,
гарячий чай і теплий спальник. А після відпочинку все повторюється:
сніг, переходи і красоти підземних палаців. З зимових канікул
приїде вже не просто група - колектив, що знає собі ціну.
Потім будуть тренування, збори, нові виїзди в Крим і на
Кавказ, нові печери, відкриття, задуми і надії. А "Віола"
так і залишиться першою печерою секції, першим її випробуванням.
Вкотре читаю ці рядки в старій пожовклій газеті, написані
Сергієм Скринником майже 19 років тому, і знову відчуваю,
що спогади стискають серце, а на очі навертаються сльози.
Картина того походу стоїть перед очима.
То був для багатьох з нас, студентів Харківського державного
університету, важливий доленосний момент. Похід згуртував
нас і об'єднав наші долі на довгі роки в одній команді,
назва якій Секція спелеотуризму Харківського державного
університету - "ССТ ХГУ". А боляче від того що
не повернути назад час і не повторити ті приємні миттєвості
життя, які дала нам секція,
Спелеология, кто тебя выдумал? Кто проложил в горе первый
маршрут? Древний мой предок, знал ли тогда ты, Что в темный
дом твой туристы войдут? ССТ ХГУ, той которую я так люблю,ССТ
ХГУ, той которую в сердце храню. Спелеосекция - вот Вы какие
-Парни, девчонки, познавшие риск,Смелые сильные и молодые.Дружной
гурьбою идущие вниз. ССТ ХГУ, помню дерзкую юность твою,ССТ
ХГУ, Крым, "Виолу", ночевку в снегу. Многое видели,
многое сделали,Много открыли пещер и красот.Другу страховку
свою мы доверилиВерили - дружба не подведет. ССТ ХГУ, ну
за что я тебя так люблю?ССТ ХГУ, и Каньон, и Божко, и Хипсту.
Много успели и много изведали,Вместе могли мы в любую дыру,Дружбу
на крепость горами проверилиЖаль только - юность имеем одну.
ССТ ХГУ "Вариант" покорит глубину,ССТ ХГУ вспоминай,
не пеняй на судьбу. як не повернути і тих, кого з нами нема
тепер: керівника того походу і першого голови правління
"ССТ ХГУ", Божка Олександра, члена правління Кіма
Олексія... Ідея створити при ХДУ самостійну спелеосекцію
була для його студентів не новою. Колись, на початку 70-х
років минулого сторіччя в університеті деякий час існувала
автономна група, яка здійснювала походи в печери разом з
членами харківського міського спелеоклубу (ХМСК). Але з
часом, мабуть після закінчення навчання, її члени перейшли
до міського спелеоклубу. Наступне покоління спелеологів
з числа студентів ХДУ було більш чисельне і наполегливе
в устремлінні до самостійності. Перший крок в тому напрямку
було зроблено в листопаді 1980 року, коли на черговому звітно-виборчому
зібранні міського спелеоклубу Олександром Божко та ін. було
підняте питання про автономію молодої університетської групи
і прийняте рішення про те, що така група залишатиметься
підпорядкованою ХМСК і буде найближчим часом займатися антропогенними
печерами Харківської області та суміжних областей. Першими
об'єктами досліджень стали Ліпцівські та Святогорські антропогенні
печери, які університетська група відвідала самостійно.
До складу групи наприкінці 1980 р. та на початку 1981 р.
входили тодішні студенти ХГУ: О.Божко, О.Кім, С.Скринник,
Л.Божко (Борисова), Т. Кім, О.Скринник (Колесник), М.Самохвалов,
О.Дорожко, А.Коваль, І.Андренко, О.Вайнштейн, І.Горобінченко
та ін. В 1981 р. до них приєдналися нові члени, серед яких
були переважно студенти ХГУ, зокрема, першокурсники геолого-географічного
факультету: Б.Флоре, О.Васюренко та ін. В першому самостійному
поході університетської групи під час зимових студентських
канікул 1982 р. в кримські вертикальні карстові печери взяли
участь: О.Божко, С.Скринник, О.Скринник, І.Горобінченко,
А.Коваль, Б.Флоре, І.Андренко, О.Вайнштейн, К.Гай, та ін.
Згуртувавшись і загартувавшись у поході, студенти ХГУ були
сповнені рішучості створити свою самостійну секцію спелеотуризму.
Таке рішення було ними прийняте 23 лютого 1982 р. на перших
зборах групи після повернення з походу до Харкова. То було
неформальне утворення. Здобути офіційний статус і зареєструвати
установчі документи "ССТ ХГУ" не вдалося. Але
секція існувала фактично. Другий свій похід в кримські печери
спелеологи ХДУ здійснили в травні 1982 р.
Когда романтика поманит
И за окном взыграет май -
Бери рюкзак, бери свои обвязки
И в Крым с друзьями поезжай.
На дошці оголошень в університеті з'явилася агітаційна
інформація від "ССТ ХГУ", яка сприяла чисельному
поповненню секції. Протягом 1982 р. до неї прийшли К. Жемерова,
Л.Муравйова, І.Васюренко (Курилова), Н.Коваль (Малофєєва),
В.Бугрим (Логінова), І.Ганчо, М.Ханукова, Л.Приходько, Л.Качало,
О.Смірнова, М.Журавська, Ю.Решетнікова, С.Звєздін, Л.Єршов,
Л.Кудлай та ін. Молода "ССТ ХГУ" швидко ставала
на ноги і набувала досвіду проведення спелеотуристичних
походів в умовах гірського Криму. Основу секції складали
студенти геолого-географічного факультету харківського держуніверситету.
До її складу в 82-85 р.р. входило понад 20 осіб. Виїзди
в печери організовували до 8-10 раз на рік.
Водночас, "ССТ ХГУ" не була абсолютно відірваною
від ХМСК. Між двома колективами підтримувався тісний зв'язок,
проводилися спільні походи і навчання в школі туристичної
підготовки, вони виступали об'єднаними командами і разом
здобували призи на республіканських та державних змаганнях
зі спелеотехніки і підземного орієнтування. Але "ССТ
ХГУ" була певною альтернативою для міського клубу.
Було три суттєві відмінності в неї у порівнянні з ХМСК.
По-перше, середній вік членів секції був значно нижчим ніж
в спелеоклубі, і складалася вона переважно із студентів.
По-друге, в секції панував суворий "сухий закон".
На частих зібраннях в приміщенні секції або на зборах колективу
у когось в домашніх умовах накривався лише "солодкий
стіл". Як і в міському спелеоклубі, в секції підтримувалася
традиція приходити на "сіпулькарі" зі своєю "сіпулькою",
але не з гіркою, а солодкою стравою. Інколи стіл був просто
перевантажений тортами, тістечками, печивом, пиріжками та
ін. в такій кількості, що навіть, неможливо було з'їсти
все відразу, навіть, зголоднілим студентам. І по-третє,
робота в секції була наукоємкою, а окремі походи носили
дослідний характер. Члени "ССТ ХГУ" підтримували
творчі зв'язки з українськими та російськими вченими, що
працювали в області спелеології та вивчення карсту і отримували
від них поради та пропозиції щодо напрямків досліджень.
Завдяки пропозиції В.М.Дублянського Хіпстинський масив Бзибського
хребта на Кавказі на довгі роки став улюбленим карстовим
районом для харківських спелеологів. Загалом, в межах Хіпстинського
карстового масиву силами "ССТ ХГУ" з того часу
було здійснено близько 20 походів, відкрито понад 10 нових
печер, з яких 4 мають глибину від 200 до 500 м: п. Божко,
п.Каньон, п.Самохватівська, п. Вітерець. Найбільш видатними
відкриттями стали дві карстові системи: Божко, глибиною
500 м та Каньон-Самохватівська - 325 м. Вже в 1987 р. на
Всесоюзній нараді з проблем вивчення, екології та охорони
печер була представлена доповідь про результати досліджень
спелеологів харківського держуніверситету на Хіпстинському
карстовому масиві, підготовлена А.Ковалем разом з І.Андренко
та М.Мулаковим. Доповідь викликала жвавий інтерес, особливо
дані про відкриття шахти Каньон над донною, віддаленою від
входу на багато кілометрів, частиною системи Сніжна-Меженого.
Тоді вже спелеосекція ХДУ нараховувала понад 30 студентів
та 9 випусників вузу. Вихованці ССТ ХГУ дали основу спелеоклубу
"Варіант", який є одним з найсильніших спелеологічних
колективів України. СК "Варіант" має атрибути
юридичної особи: устав, печатку, емблему, усталену організаційну
структуру. Харківські спелеологи за останні 15 років пройшли
найбільш глибокі карстові шахти України (Солдатську - 517
м, Каскадну - 400 м, Нахимівську - 390 м), подолали ряд
найкрупніших печер СНГ (Меженого - до з'днання з Сніжною,
Осінню - 510 м, Заблудших - 500 м, ТЕП - 465 м, Майську
- 700 м, Генріхову Бездну - 1040) і нарешті, побували на
дні найглибшої карстової порожнини планети - печери Крубера
(Ворон'я) - 1710 м. Але повернемося до витоків, до перших
років існування "ССТ ХГУ" і до тих хто створював
цей колектив. Витримати фізичні і психологічні навантаження,
які траплялися в перші роки існування "ССТ ХГУ"
під час штурму п. Каньон, п Вітерець, п. Самохватівська
та інших екстремальних походів, міг тільки достатньо добре
фізично, технічно і морально підготовлений колектив. Саме
на це була спрямована діяльність керівництва секції, зокрема,
енергія та організаторські здібності першого керівника і
одного із засновників секції О.Божка. Він, на власному прикладі
навчив нас витримувати складні природні умови, виживати
в снігу та холоді без теплих речей, витримувати напружену
роботу понад 24 години поспіль. Скільки разів в складних
ситуаціях ми згадували ті перші зимові походи 1982 та 1983
років, нічні блукання по Карабі та Чатир-Дагу, і повторювали
вислів: "Не спи - замерзнеш". За заслуги перед
секцією спелеотуризму Харківського держуніверситету Божка
Олександра Захаровича (photo 3) було визнано почесним членом
"ССТ ХГУ", а його ім'ям було названо одну з найглибших
печер Хіпстинського карстового масиву, яку відкрили члени
"ССТ ХГУ" в 1987 р.
Мой друг уходит в ночной поход
В глухую темень, в тугую темень,
Вздыхают горы, а друг поет
Про терем милой, высокий терем.
Комбез натянет, рюкзак возьмет,
Откинет полог в метельный холод,
Мой друг уходит - его черед.
Он очень молод, он очень молод.
Еще немного и он сверкнет
Огнями в темень.
Еще немного.Его закроет пещерный свод
Над бездной ляжет его дорога.
А там, в ознобе подземных вод
Одна страховка, одна опора.
Мой друг уходит - его черед
,А мне не спится. Что ж мне не спится?
На чому ще трималася успішність проведення походів в перші
роки її існування? На тому, що: ·О.Божко, С.Скринник, О.Кім,
М.Самохвалов, О.Дорожко, І.Горобінченко, А.Коваль, І.Андренко,
О.Васюренко, Б.Флоре, С.Звєздін, Л.Єршов, О.Гребенюк, В.Ведяєв,
Є.Бондаренко, І.Адамов, Ю.Артьоменко, В.Нікулін, О.Скриль
та ін. романтики, мужні і сильні хлопці мріяли відкрити
нові маршрути, випробувати себе в гірських походах, досягти
чогось незвичного і неймовірно красивого; ·О.Скринник, Т.Кім,
Л.Божко, І.Васюренко, К.Жемерова, Л.Муравйова, Н.Коваль,
В.Бугрим, І.Ганчо, Л.Приходько, Л.Качало, О.Смірнова, М.Журавська,
Ю.Решетникова, М.Ханукова, Л.Кудлай, О.Юдіна, Т.Іщенко та
ін. - красиві і самовіддані дівчата палали бажанням пізнати
світ, здолати трудноші, розділити участь першопрохідців
і покорителів земних глибин та надихали представників сильної
половини на мужні вчинки. ·О.Божко, С.Скринник, І.Курилова
та ін. "вимотували нас" під час тренувань і забігів
по "тропі" на доріжках і трибунах "Металіста";
· О.Божко, С.Скринник, М.Самохвалов, О.Дорожко, І.Андренко
та ін. навчали в'язати морські вузли робити навіску та безпомилково
виконувати технічні вправи на вірьовках, навішених з мосту
в Саржиному яру; · О.Божко, О.Кім, С.Скринник, О.Васюренко,
І.Андренко та ін. здійснювали технічне забезпечення та підготовку
групового знаряддя; · І.Васюренко, К.Жемерова, Л.Муравйова,
Н.Коваль, В.Бугрим шили транспортні мішки, палатки, спальники,
одяг; · О.Божко, С.Скринник, А.Коваль, І.Андренко та ін.
проводили теоретичні заняття в школі початкової туристичної
підготовки; · О.Божко, С.Скринник, О.Кім, І.Андренко, А.Коваль
та ін. керували підготовкою і проведенням походів, займалися
оформленням маршрутних документів та захищали звіти в маршрутно-кваліфікаційних
комісіях; · О.Божко, І.Андренко, А.Коваль та ін. організовували
наукові дослідження під час походів; ·О.Божко, М.Самохвалов
і Л.Муравйова завжди гостинно приймали у себе вдома повний
склад секції на різні свята і збори; · О.Божко, О.Васюренко,
К.Жемерова, М.Самохвалов, В.Вєдяєв та ін. заповнювали паузи
між відвідинами печер і зігрівали наші душі своїми піснями;
· М.Самохвалов надавав свій сарай для зберігання усього
суспільного знаряддя секції. З перших років існування в
"ССТ ХГУ" склалися певні традиції. Про одну з
них варто нагадати особливо. То було щорічне свято, яке
присвячувалося прийому до лав спелеологів, посвяченню в
спелеологи. Воно як правило, проводилося в Ліпцівських антропогенних
печерах, що розташовані неподалік від Харкова. "Новачки",
котрі побували в печерах долали ритуальний маршрут по "диким"
ходах печер у повній темряві, витримували "напади,
підступні витівки, приколи та знущання" бувалих спелеологів.
Лише ті, хто проходив такий маршрут до кінця, діставалися
царства печерного Бога - Білого Спелеолога та промовляли
клятву. Зміст її був зрозумілим лише достатньо підготовленим
спелеологам. Хто не до кінця розумів зміст клятви, мав змогу
на майбутніх лекціях надолужити свій недолік. Є нагода пригадати
ту клятву:
Увлажняемый белый спелеолог! Я пришел(а) к тебе с повинной.
Каюсь - боялся(лась) узостей и темноты. Но теперь я не могу
жить без спелеологии и шкляв. Пусть разверзнется земля под
моими ногами, если я не искренен в своих чувствах. Прими
меня в свое царство. Я клянусь до конца своего хода быть
преданным пещерам и подвалам, шахтам и погребам, его уродливости
Карсту, иначе не видеть мне никогда белого света сквозь
изящное очко эрозионного колодца. Клянусь чтить и преумножать
достижения отцов - спелеолухов, в противном не унести мне
ноги от голого Карста на бескрайнем плато. Клянусь постоянно
совершенствовать свою физическую, техническую подготовку
и тактическую подготовку, иначе пусть я подвергнусь коррозии,
покроюсь карровыми полями и каролитами, буду съеден эрозией
и пронизан инфлюацией, а из всех моих щелей польется обильный
конденсат. Клянусь изучать теоретические основы карстоведения,
без чего не справится мне с изогипсами кровли и подошвы,
быть мне опутанным по рукам и ногам гистограммами азимутов
ходов и не найти мне выхода из паралеллепипеда Корбеля.
Пусть разорвет меня черный мохнатый дюльфер со свистом спускающийся
по контрфорсу, если я брошу товарища в беде. Пусть растерзает
меня свора габлеров и гиббсов, удушит локальная петля на
скользком карнизе у бездонной пропасти, если я засну или
зевну на страховке. Пусть едят меня троглобионты и бадает
тафономическая фация вертикальных колодцев и шахт, если
я забуду взять с собой в пещеру запасной свет и самоспас.
Пусть психрометр меня анемометр, а рулетка бусолит меня
по эклиметру, если я не научусь выполнять топосъемку полостей.
Пусть я буду распят на рапели и прикован шлямбурами к дебиту
временного водотока, если не научусь делать навеску снаряжения.
Пусть я никогда не увижу сталактитов и сталагмитов, буду
вхож лишь в изящный калибр унитаза, если нарушу природную
гармонию царства Черной Куклы и Белого Спелеолога. Пещеры,
я преклоняюсь перед вашим величием и красотой! Клянусь быть
преданным спелеодуристом. Я все сказал! Сифон!
Виїзди в походи студентства відбувалися за будь-якої можливості.
Як правило, вони пристосовувалися до розкладу навчальних
сесій, канікул та свят. Майже щорічно відбувалися походи,
присвячені Міжнародному жіночому дню 8 Березня, святкуванню
1-2 Травня, дня конституції 7 жовтня, 7-8 Листопада, інколи
- до святкування Нового року. Пригадую один з таких святкових
походів на Карабі.
Из походного дневника 4-8 марта 1988 г. 4 марта. Выезд
в пещеры Крыма посвящен Международному женскому дню 8 Марта.
В поход идут одни мужики... Метеосводка - в Крыму шторм
- не в нашу пользу, но нас уже не остановить. Нас провожают
многочисленные друзья и подруги, прощаемся с ними как в
последний раз. 5 марта. Симферополь встречает снегом. Пурга.
По дороге в Алушту на Ангарском перевале попали в пробку.
Теряем минуты, часы. Провели в троллейбусе пол дня. Алушта.
Идет дождь со снегом. Гор сквозь туман не видно. Генеральское.
Мы у подножья гор, но их не видим - уже ночь. Идем в сторону
плато Караби. В темноте и тумане сбились с тропы, но нас
это не насторожило. Ищем и находим тропу. Идем по лесу.
Опять сошли с тропы. Ищем ее полтора часа . Находим и идем
дальше по знакомой дороге. С трудом различаем дорогу, но
недолго. Теряем ее и снова находим через час. Дошли до избушки
лесника. На уговоры заночевать не поддаемся, а зря. Полны
надежды, что дойдем до края плато сегодня и там заночуем
-авантюристы. Пошли в гору. Где дорога? На поиски ушло еще
полтора часа. Встали на дорогу. 6 марта. Стрелка часов давно
перевалила за полночь. Пробираемся по глубокому снегу из
последних сил. Светает. Уже утро, а мы выбились из сил и
падаем на ночлег. Проснулись в полдень. Пока собрались и
"позавтракали", солнце стало клониться к закату.
Двинулись в сторону гор. Снег идет пуще прежнего. Проваливаемся
в него по колено. Чем выше взбираемся - тем снега становится
больше. Проваливаемся в него уже по пояс. Идем с трудом.
Снег идет вместе с нами. Мы уже не идем, а ползем, штаны
протираем. В.Ведяев впереди разгребает снег гитарой. Снег
не прекращается. Постепенно сгущаются сумерки. Опять наступает
ночь. Ура! Мы вышли на плато. Сворачиваем в знакомую воронку.
Наконец-то, нам везет - в снегу различаем крышу старого
автобуса. Пробираемся сквозь окна внутрь. Кто в силах -
тот готовит ужин. В котле на примусе 4 часа (!) топим снег
- вода испаряется но не закипает. 7 марта. Оказывается -
котел наш дырявый. Ставим на примус новый котел. Кто не
хотел есть - уже спит. Кто хотел есть - уже ничего не хочет.
Спим до обеда. Встали. Нашли дрова, приготовили сытный "завтрак".
Оставляем в лагере дежурных и налегке ползем в снегу по
горному плато к пещерам. На месте привычного широкого провала
в шахту им. Крубера среди снега находим значительно меньшего
размера отверстие. Делаем навеску. Спускаемся. Любуемся
красотами нижнего зала, но этого нам мало. Решаем подняться
на второй ярус. На подъеме сразу у троих пропадает свет.
Движемся на ощупь, набиваем шишки. Кажется, мы в тупике.
Иванов неожиданно для себя находит озеро, вернее сказать,
чувствует как вода заливается в сапоги. Под впечатлением
высказывается о спелеологии вслух как на духу. Настраиваем
свет. Проголодались - пора перекусить. Кипятим воду. С.Мендрин
обжигается горячим чаем и выражается в тот же адрес, что
и пятью минутами раньше Ю.Иванов, и тоже не лучшим образом.
С.Сурков уже пол часа щелкает по пещере фотоаппаратом с
закрытым объективом. Это какой-то кошмар! Выходим наверх!
Первому приходится пробивать карниз, в который врезалась
веревка. Ему достается больше всех снегу на голову и за
ворот. На поверхности нас поджидает пурга. Ветер валит с
ног. Мороз, но мы его уже не замечаем - идем на автопилоте.
Нам все равно - сколько и как идти. Главное добраться до
лагеря. Чувство времени потеряно. Вывалились на лагерь,
сами того не ожидая. Как командир нашел его в такую темень
и в пургу - одному только Белому известно. Сил нет. Дежурные
уже спят. Они нас не дождались. Костер погас. Все быстро
коченеет. Язык замерз так, что не липнет к железу. Разговор
сводится к тому, что каждый высказывается о походе и о погоде
от души в самых ярких тонах. Да, женщины облагораживают
мужской коллектив, но с нами их сейчас нет. Грызем сухари
с холодным супом. Собираем вещи и пускаемся вниз с гор.,
надеясь, что на побережье будет теплее. 8 марта. Ночь. Падает
снег. Только теперь до нас доходит, что ходить в темноте
не резонно. Падаем спать. С рассветом хватаем рюкзаки и
бегом вниз, на юг, к морю. Опомнились в Алуште на голом
пляже. Сознание постепенно возвращается к нам. Зачем ходили
в горы? Ах, да! - В пещеры ехали, руководитель обещал нам
красоту показать. Погода быстро меняется. Шторм закончился.
Вдали виднеются заснеженные горные вершины Чатыр-Дага и
Демерджи. Пещеры снова манят, но пора возвращаться домой.
В ті історичні роки секція була для багатьох з нас улюбленим
місцем, другим університетом. Ми часом приносили в жертву
заради печер весь вільний від занять час, "завалювали"
учбові заліки, іспити, стипендії і посміхалися: "Якщо
хобі заважає навчанню - покинь навчання". Але тепер
ми можемо бути вдячні "ССТ ХГУ". Вона дозволила
нам краще пізнати світ і довкілля. Познайомила з багатьма
прихильниками спелеології з різних регіонів бувшого Радянського
Союзу. Навчила нас жити в колективі, керувати людьми, розпізнавати
добро і нечестивість. В секції ми знайшли друзів і однодумців.
Близько двох десятків сімейних пар вийшло з неї. Здобуті
зв'язки допомагають нам разом працювати і відпочивати, бути
компаньйонами в приватному бізнесі, дружити сім'ями. Сьогодні
нам є що згадати з нашого спелеологічного минулого, а нащадкам
залишаться наші відкриття.
Історія відкриття та дослідження шахти Каньон. Роботи,
які проводили на Хіпстинському масиві в п. Сніжній та навколо
неї московські спелеологи, були спрямовані на збільшення
глибини карстової системи за рахунок проходження глибше
досягнутого рівня або відкриття нових входів, розташованих
вище відомих. Пошуки виконувалися головним чином на відкритих
ділянках масиву вище границі лісу і, в меншій мірі, вздовж
загальновизнаного маршруту доставки знаряддя. Вкриті лісом
схили масиву до 1983 року були практично недослідженими,
тому, що відповідна зона характеризується складним рельєфом.
Схили в цій частині масиву переважно круті (до 45-50°),
часом ускладнені вертикальними уступами, розсічені ущелинами,
крутосхилими і глибокими провалами, колодязями, вкриті високим
лісом, заростями лавровишні та ожини. В зимовий період просування
по таких схилах ускладнюється високим (до 1-1,5 м на вододілах
і до 2 м в урвищах) сніговим покривом, а по бортах ущелин
- сходом невеликих снігових лавин. Крім того залісені схили
масиву до того часу вважалися неперспективними для відкриття
крупних порожнин і обминалися спелеологами. Починаючи свою
роботу на Хіпстинському масиві ми керувалися ідеєю про те,
що у карстової системи Сніжна-Меженого є ще інші нерозвідані
входи, розташовані значно нижче відомих. Відкриття таких
дозволило б значно полегшити проходження в донну частину
системи і сприяло би роботам в ній. В вересні 1983 р. молода
(з півтора річною історією) "ССТ ХГУ" під час
своєї першої експедиції на Хіпстинський карстовий масив
в складі О.Васюренко, І.Курилової, С.Звєздіна, І.Ганчо,
І.Андренко, Л.Єршова, Б.Флоре, Н.Малофєєвої, В.Логінової,
Л.Приходько (photo 4) проводила обстеження південного схилу
карстового масиву з метою пошуку нових карстових порожнин.
Експедиція виявилася непростою але успішною.
Загін, до якого входили О.Васюренко (керівник), С.Звездін,
І.Курилова та І.Ганчо, рухався зверху вниз по ущелині, котра
своїм верхів'ям сягає до г. Хіпста. Приблизно на середині
маршруту І.Курилова та І.Ганчо, які йшли попереду загону,
помітили вхідний отвір невідомої карстової порожнини. Поверхневий
огляд без сумнівів вказував на те, що печера має увійти
до розряду крупних. Каміння, яке кидалося в прірву, летіло
або гуркотіло понад 10-15 секунд. З боку було видно, як
з вхідного колодязя потужним потоком виходило насичене вологою
повітря. Не маючи необхідного знаряддя та сил для проходження
глибоких колодязів, загін тоді не був готовий до дослідження
виявленої печери. Перша спроба розпочати проходження шахти
була здійснена членами "ССТ ХГУ" в лютому наступного
року. Але дістатися до виявленого входу знизу по ущелині
через високі уступи штурмовій групі не вдалося. В тому поході
головним завданням також було здійснити пошук нових печер.
На схилах масиву було виявлено і досліджено 5 нових карстових
колодязів і 1 понор глибиною до 20 м, а південніше від місця
розташування раніше виявленої крупної прірви було відкрито
і пройдено 65-ти метрову шахту, яку назвали Трамплінною
за її морфологію. Провівши планомірну підготовку до першого
проходження вертикальної карстової порожнини, спелеологи
"ССТ ХГУ" приступили до її штурму через рік від
часу її виявлення, в вересні 1984 р. В ущелину, до місця
розташування печери, група під керівництвом І.Андренко спустилася
по правому схилу долини від тропи, якою традиційно здійснювалася
заброска до п. Сніжної. Місце для табору виявилося, на диво,
дуже зручним. Палатки розташували в розлогому місці на дні
балки в 80 м нижче від виявленої торік шахти. Неподалік
в щілині було знайдено джерело води. Здавалося, що природа
навмисне створила для нас в даному місці такі зручні умови.
Першим, хто спускався в прірву, був Олег Васюренко, якому
торік пощастило бути серед її першовідкривачів. Штурмовій
групі, до якої входили О.Васюренко, І.Андренко та А.Коваль
вдалося досягти глибини 220 м, на чому штурм було призупинено
через недостатність знаряддя. Було встановлено, що працювати
в даній шахті глибше 100 метрів необхідно в гідрокостюмах.
Карстова печера за її параметри та характер закладання отримала
назву Каньон. Вона вразила і захопила спелеологів своїми
розмірами і небезпечністю. Від тоді до 1990 р. експедиції
харківських спелеологів до ш. Каньон знаряджалися кожен
рік 1-2 рази. Наступного разу "ССТ ХГУ" продовжила
підкоряти ш. Каньон в липні 1985 р. Але перед тим було здійснено
ще один підготовчий виїзд до Каньону під час лютневих студентських
канікул 1985 р. Групі під керівництвом А.Коваля вдалося
розвідати новий підхід до ш.Каньон по лівому схилу ущелини.
Він виявився значно коротшим за попередній. В зручній для
схрону печері Самохватівській, яка розташована поруч з шахтою
Каньон було забазовано частину штурмового знаряддя.
Век спелеолога не долог,
Не потому ль так сладок он.
Застегнут у комбеза ворот
И слышен карабинов звон.
Рюкзак нальется как чугунный,
Такой под силу только мне -
Не обещайте деве юной
Каньон увидеть в глубине.
Таким чином "ССТ ХГУ" була підготовлена до штурму
більш якісно і змогла досягти дна шахти. В ту експедицію,
яка проходила під керівництвом А.Коваля, чотирьом учасникам
штурму: О.Васюренку, К.Жемеровій, С.Скриннику та А.Ковалю
покорилася глибина 325 м. Катерина Жемерова стала першою
з небагатьох жінок, яким пощастило побувати на дні ш. Каньон.
Того разу першопроходців зупинив потужний завал, який закрив
стовбур величезного колодязя. Розбирати завал спелеологи
не наважилися бо не мали на те ні сил ні часу, хоча не було
сумніву, що під ним є порожнина - завал гуркотів, коли по
ньому стрибали або гупали великим камінням. Таким чином
в шахті Каньон було встановлено існування унікального, можливо,
що одного з найбільших у світі, суцільного прольоту в карстових
порожнинах. Вільний проліт каменя в ній складає майже 280-300
м. Такий суцільний проліт та велика кількість уламків каміння,
що збереглося по стовбуру у вигляді круто поставлених осипів,
які утримуються у відносно вузьких ділянках основної тектонічної
тріщині, роблять шахту особливо небезпечною під час її проходження
чисельною групою. Падіння каміння, перебивання та перетирання
вірьовок говорило про те, що працювати на кількох ділянках
шахти одночасно або застосовувати в Каньоні тактику проходження
вертикалей по одній опорі, дуже небезпечно. Під час тієї
ж експедиції в чотирьох місцях на різних глибинах шахти
було відібрано проби повітря, здійснено заміри температури
повітря та вологості.
Проведені дослідження довели, що на глибині 75-80 м в ш.
Каньон різко змінюється вологість повітря та відбувається
інтенсивне утворення конденсату. В той же час було розпочато
дослідження іншої карстової порожнини, горизонтальний вхід
до якої розташований на відстані 40 м від входу ш. Каньон
також в правому борту ущелини. Штурм її було зупинено на
глибині 50 м, де завал перекрив колодязь, залишивши вузькі
отвори по боках, через які ішов потужний повітряний потік.
Те, що шахта "дихала", вказувало на її продовження
і зв'язок з крупною карстовою системою. Проходження даної
порожнини ускладнював вузький отвір на глибині 10 м, через
який доводилося випадати у 40-метровий колодязь. Важко довелося
в цьому шкурнику С.Скриннику, який пробув у кам'яному полоні
близько 4 годин, намагаючись пройти вузьке місце у печері
Самохватівська. Покладаючись на результати топографічної
зйомки шахт Каньон і Самохватівська та профілю поверхневого
рельєфу між входами до цих карстових порожнин, ми прийшли
висновку, що обидві поруч розташовані печери об'єднуються
в єдину карстову систему. Від того виникала необхідність
продовження дослідження даних карстових порожнин. Наступна
експедиція на Хіпстинський масив з метою пошуку нових печер
та продовження дослідження системи Каньон-Самохватівська
відбулася під керівництвом І.Андренко в дні чергових студентських
зимових канікул, в лютому 1986 р. В ній взяло участь 23
члени "ССТ ХГУ". За відносно короткий термін (10
днів) вдалося виконати насичену програму досліджень, провести
штурм ш. Каньон, виконати обстеження нових ділянок на схилі
Хіпстинського масиву, здійснити перше проходження 100-метрової
шахти Топотушина яма, яку було виявлено В.Нікуліним за рік
до того приблизно на відстані 1 км від ш. Каньон нижче по
тій же ущелині. Для досконалого дослідження ш. Каньон, на
глибині 320 м було організовано підземний базовий табір,
з якого протягом чотирьох діб здійснювала виходи штурмова
трійка в складі: І.Андренко, В.Сергеєва та А.Коваля. Підкоряючись
неписаному закону спелеології - печери створює вода і рухатися
в пошуках нових порожнин потрібно за водою - штурмова група
не стала намагатися розібрати завал під колодязем, а залишила
його і стала просуватися на звук падаючої води, який линув
зверху. Здолавши 34-метровий вертикальний скальний уступ,
група вийшла в нову частину карстової системи, де зустріла
ще один широкий колодязь, який нижче 12 м виявився заповнений
водою. В гору також метрів на 20 продивлявся висхідний колодязь,
з якого надходив водостік зі спостереженим дебітом близько
6 л/сек. Рівень води в колодязі утримується на відмітці,
яка на 20 м вище відмітки дна ш. Каньон. Спроба продовжити
траверс далі в північно-західному напрямку по генеральному
простяганню розлому, в якому розвинута карстова система,
успіху не принесла через інтенсивну роздробленість порід
в тій частині печери та через велику кількість уламкового
матеріалу, що знаходиться в нестійкому стані на стінах.
Таким чином було встановлено, що ш. Каньон є складовою частиною
крупної підземної гідросистеми, яка продовжує інтенсивно
розвиватися і її необхідно розвідувати далі. Пізніше, протягом
1987-1990 р.р. членами "ССТ ХГУ" ще неодноразово
здійснювалися спроби пройти ш. Каньон далі, розібрати завал
під колодязем, нирнути в озеро, але зробити цього не вдалося.
З ряду тих експедицій варто виділити дві: 1988 р. (А.Коваля)
та 1990 р. (В.Ведяєва та Н. Мулаков ). В 1988 р. з підземного
базового табору працювали А.Коваль, С.Мендрин та Ю.Іванов.
Була зроблена спроба нирнути в озеро в масці без аквалангу,
але вона результату не принесла. Після того в озеро було
запущено 5 кг спеціального барвника - родоміну. Водночас
в чотирьох пунктах в руслі р. Хіпста в районі вірогідного
виходу підземної ріки з п. Сніжної було встановлено пастки
з сорбентом. Пізніше, за результатами хімічного аналізу
присутність барвника було впевнено встановлено в двох пастках,
а в двох інших такий був відсутній. В 1990 р. В.Ведяєвим,
М.Мулаковим, С.Сурковим, Д.Буйновим, та О.Цебенком була
здійснена спроба дослідити підземне озеро ш. Каньон за допомогою
аквалангу, але вона також стала невдалою - озеро в глибині
обстежено не було. В тому поході на дно ш. Каньон пощастило
спуститися Титяна Коваленко, яка стала другою жінкою, котрій
скорилася ця складна і небезпечна печера. Остаточно топографічна
схема системи Каньон-Самохватівська була складена в 1992
р. після експедиції московських спелеологів, яким вдалося
здолати вузьке місце в п. Самохватівській, що раніше зупиняло
наше проходження на глибині близько 50 м, та вийти в донну
частину ш. Каньон і потрапити до вищезгаданого колодязя
з водою іншим шляхом через печеру Самохватівську. Сьогодні
продовжується пошук коротких шляхів до донної частини карстової
системи Сніжна-Меженого. Система Каньон-Самохватівська та
печера Вітерець, глибиною понад 200 м, знайдена в 1985 р.
А.Ковалем і Л.Кудлай в 150 м вище по ущелині від ш. Каньон
і вперше пройдена до глибини 130 м групою в складі А.Коваля,
О.Цацко та С.Мендрина в 1987 р., розглядаються, як найбільш
перспективні варіанти продовження таких робіт. Нажаль військові
дії на Кавказі та складне становище в Абхазії не дають можливості
продовжувати вивчання цього району.
Оставив мирские дела.
Как струны натянуты нервы -
Чем встретит нас эта "дыра"?
Все глубже уводит во тьму нас
Потертая шайбой рапель.
Без друга, страховки и света
Не сунешься в этот плетень.
Как быстро проносятся метры,
Стою уже в тупике.
Душа недовольно мечется
Не верится, что на дне.
А разум твердит - не спеши ты,
Подъем еще впереди,
У нас с тобой за плечами
Всего-то лишь полпути.
Что нет ничего там живого,
Так это на первый лишь взгляд.
Там мыши висят вверх ногами,
Колонны, и те говорят,
А белый натечный парус
Звенит подстать первой струне
И бледно желтая бабочка
Сидит у неё на плече.
А после тяжелого штурма
Приятно нам будет вдвойне -
Каждому есть, что вспомнить,
Пусть даже он не был на дне.
И сердце на время спокойно -
Живи в городской суете
Не в спальнике, а на кровати
Пещеры мы видим во сне.
Материал подготовил экспредседатель
правления Секции спелеотуризма Харьковского госуниверситета,
канд. геол. наук, член-кореспондент Украинской нефтегазовой
академии
Анатолий Коваль.
